Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року Справа № 910/12929/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Коробенка Г.П., Поляк О.І. (доповідач), Шаргала В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.05.2014у справі № 910/12929/13 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Фанери та плити" до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Київ-Градобуд"; 2.Хмельницької обласної корпорації "Поділляоблагробуд"провизнання договору недійсним за участю представників: від позивача -Ільницька Л.М.від відповідачів -1.Павлюк М.В. 2.Щербаков І.М.В С Т А Н О В И В:

ПрАТ "Фанери та плити" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Будівельна компанія "Київ-Градобуд" та ХОК "Поділляоблагробуд" про визнання укладеного між відповідачами договору про уступку права вимоги від 16.01.2013 недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2013 (головуючий суддя - Марченко О.В., судді - Курдельчук І.Д., Роздобудько В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 (головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Агрикова О.В., Жук Г.А.), у справі № 910/12929/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, ПрАТ "Фанери та плити" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову у позові повністю, посилаючись при цьому на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.06.2014 касаційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.07.2014.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.07.2014 № 03-05/920 для розгляду касаційної скарги у даній справі було сформовано судову колегію у складі головуючого судді - Коробенка Г.П., суддів - Поляк О.І. (доповідач), Шаргала В.І.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

03.07.2014 до Вищого господарського суду України представником позивача були подані письмові пояснення до касаційної скарги, у яких він підтримав доводи та вимоги касаційного оскарження.

У призначене судове засідання з'явилися представники сторін.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2010 у справі № 22/656 стягнуто з ПрАТ "Фанери та плити" на користь ТОВ "БК "Київ-Градобуд" 2115570,40 грн заборгованості, 21155,70 грн витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

24.05.2011 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

19.07.2011 державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 27576996 про стягнення з ПрАТ "Фанери та плити" на користь ТОВ "БК "Київ-Градобуд" 2136962,10 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 16.01.2013 між ТОВ "Будівельна компанія "Київ-Градобуд" (первісний кредитор) та ХОК "Поділляоблагробуд" (новий кредитор) було укладено договір про уступку права вимоги, за умовами п. 1.1 якого у зв'язку з дебіторською заборгованістю ТОВ "БК "Київ-Градобуд" перед ХОК "Поділляоблагробуд" за договором цільової позики від 23.05.2007 первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва житлового будинку від 16.12.2004 № 10/2004 (далі - договір підряду), укладеним між первісним кредитором та ЗАТ "Фанери та плити", правонаступником якого є ПрАТ "Фанери та плити".

За умовами п. 1.2 договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за договором про виконання будівельно-монтажних робіт по будівництву житлового будинку №10/2004 від 16.12.2004, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2010 (справа № 22/656), на виконання якого видано судовий наказ від 24.05.2011.

Відповідно до пункту 1.3 договору новий кредитор набуває право вимоги до боржника замість первісного кредитора на суму 2136962,10 грн.

У п. 2.1 договору обумовлений обов'язок первісного кредитора з передачі новому кредиторові всіх документів, які засвідчують права, що передаються за цим договором та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, у термін до 18.10.2012.

Первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору (п. 2.2 договору).

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про безпосереднє порушення його прав, як боржника, яке полягає у тому, що заміна кредитора у зобов'язанні відбулася без письмової згоди останнього та з несвоєчасним його повідомленням про таку заміну. Крім того, позивач послався на неправомірність відступлення права вимоги на стадії виконання судового рішення, невідповідності змісту договору про уступку права вимоги нормам закону та попереднім домовленостям сторін, не дотриманість встановленої форми договору, укладення вказаного договору сторонами поза межами своїх повноважень, удаваність договору, у зв'язку з чим просив визнати договір про уступку права вимоги, укладений відповідачами, недійсним.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак у їх задоволенні відмовив.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

З аналізу наведених норм слідує, що, за загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі, а відтак первісний кредитор продовжує залишатися зобов'язаною особою за основним договором за відсутності доказів переведення боргу.

Утім, враховуючи, що норма ст. 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги.

Виходячи з положень вищенаведених норм, встановивши, що умови договору № 10/2004 від 16.12.2004 не містять заборони на відступлення права вимоги новому кредитору, так само як і не передбачають застереження про необхідність згоди боржника на його здійснення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем, який не є стороною оспорюваного договору про уступку права вимоги від 16.01.2013, у розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 1 ГПК України не доведено порушення його прав та законних інтересів вчиненням відповідачами вищевказаного правочину.

При цьому судами мотивовано відхилені посилання позивача на п. 13.2 договору № 10/2004 від 16.12.2004, оскільки обумовлена ним необхідність письмової згоди стосується лише розголошення, передачі чи доступу іншим чином третіх осіб до відомостей, які містяться в документах, що оформлюють спільну діяльність сторін основного договору, проте за своїм змістом не є застереженням про погодження боржником здійснення відступлення права вимоги новому кредитору.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з аналізу наведених норм, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що несвоєчасне повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні не є підставою для визнання спірного договору про уступку права вимоги недійсним.

Більше того, за правилом ч. 2 ст. 516 ЦК України усі ризики та негативні наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні покладаються лише на нового кредитора, а відтак несвоєчасне повідомлення позивача про укладення спірного договору не має своїм наслідком порушення прав останнього.

Доводи скаржника стосовно неправомірності відступлення права вимоги на стадії виконання рішення суду є неспроможними, оскільки за змістом ст. 512 ЦК України, ст. 25 ГПК України та ст. ст. 1, 8 Закону України "Про виконавче провадження" заміна кредитора у зобов'язанні допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі й на завершальній, яка спрямована на примусове виконання судового рішення (виконавче провадження).

Крім того, встановивши, що договір про уступку права вимоги укладений у такій самій формі, що і договір № 10/2004 від 16.12.2004, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили твердження скаржника про недодержання відповідачами форми правочину, встановленої ст. 513 ЦК України.

Також, зазначивши про недоведеність належними та допустимими доказами удаваності договору про уступку права вимоги, господарські суди мотивовано не взяли до уваги посилання позивача на приписи ст. 235 ЦК України.

Твердження скаржника про те, що згідно з постановою Господарського суду Хмельницької області від 12.02.2013 у справі № 924/67/13-г ХОК "Поділляоблагробуд" визнано банкрутом, не спростовує правомірності ухвалених судових рішень у даній справі, оскільки у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України вказана обставина не є підставою недійсності спірного договору про уступку права вимоги від 16.01.2013.

Таким чином, оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені ними при повному з'ясуванні дійсних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Натомість, доводи позивача не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду касаційної скарги останнього.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" слід залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 у справі № 910/12929/13 Господарського суду міста Києва - без змін.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" залишити без задоволення.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 у справі № 910/12929/13 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.І. Поляк

В.І. Шаргало